Адміністрація Дональда Трампа може готувати нову жорстку лінію щодо Куби, однак імовірний сценарій дій США не обов’язково передбачає пряме військове вторгнення. Засновник Geopolitical Futures Джордж Фрідман вважає, що Вашингтон, найімовірніше, робитиме ставку на поступове ослаблення кубинського режиму, економічний тиск і внутрішній колапс, а не на масштабну воєнну операцію.
Підставою для таких висновків стали одразу кілька сигналів з боку американської влади. Міністерство юстиції США готує обвинувачення проти Рауля Кастро, держсекретар Марко Рубіо записав рідкісне відеозвернення до кубинців, а директор ЦРУ здійснив поїздку до Гавани, про яку офіційно майже нічого не повідомляли. На думку Фрідмана, три такі події за короткий період не виглядають випадковими й можуть свідчити про формування нової американської стратегії щодо острова.
Фрідман пояснює: Куба тривожить США не сама собою, а через своє географічне положення. Острів розташований лише за 90 миль від Флориди й фактично контролює важливий морський шлях до Мексиканської затоки. Через цей напрямок проходить значна частина американської торгівлі. Саме тому кожен американський президент із ХІХ століття змушений був зважати на кубинський фактор.
За словами аналітика, ще доктрина Монро була частково пов’язана з бажанням США не допустити присутності ворожих зовнішніх сил у Західній півкулі. У випадку Куби ця логіка завжди була особливо чутливою: спочатку острів контролювала Іспанія, пізніше він став союзником СРСР, а під час Карибської кризи саме Куба стала майданчиком, через який світ опинився на межі ядерної війни.
Фрідман наголошує, що для США головна загроза полягає не в кубинській армії, а в можливості використання острова іншими державами або ворожими структурами. У минулому такою силою був Радянський Союз. У майбутньому, на думку аналітика, теоретично таку роль міг би відіграти Китай або інший гравець, який спробував би використати Кубу як плацдарм біля американських берегів.
Окремо Фрідман звертає увагу на кримінальний і картельний чинник. За його оцінкою, сучасна Куба вже давно відійшла від ідеологічного комуністичного проєкту часів Фіделя Кастро. Реальну владу на острові, за словами аналітика, утримує армія, яка перетворилася на головну політичну й економічну силу країни. Він вважає, що саме військові контролюють основні ресурси, тоді як більшість населення живе в умовах бідності, нестачі електроенергії та глибокої економічної кризи.
На думку Фрідмана, Трамп навряд чи захоче починати повномасштабну наземну операцію проти Куби. Острів великий, кубинська армія все ще має зброю й може чинити опір, а будь-яка війна завжди несе ризики непередбачуваного розвитку. Аналітик порівнює це з досвідом інших американських воєн, коли Вашингтон розраховував на швидкий результат, але згодом стикався з великими труднощами.
Саме тому, на думку Фрідмана, імовірніша стратегія США — не вторгнення, а посилення тиску на режим до моменту, коли він почне руйнуватися зсередини. Вашингтон може обмежувати доступ Куби до ресурсів, тиснути економічно, переслідувати представників режиму юридично та інформаційно підтримувати ідею змін серед самих кубинців.
Особливу роль у цій стратегії може відігравати Марко Рубіо, який має кубинське походження й традиційно жорстко виступає проти комуністичного режиму на острові. Його звернення до кубинців Фрідман розглядає як сигнал: США не лише тиснуть на керівництво Куби, а й намагаються говорити безпосередньо з населенням.
Поїздка директора ЦРУ до Гавани, за оцінкою Фрідмана, також могла бути частиною психологічного тиску. Аналітик припускає, що Вашингтон міг хотіти показати кубинській владі: США добре знають структуру режиму, його зв’язки, слабкі місця та діяльність кубинських сил у регіоні. Це могло бути не дипломатичне, а радше розвідувальне й силове послання.
Фрідман не виключає, що США можуть спробувати повторити частину венесуельського сценарію — не обов’язково через пряме управління країною, а через усунення ворожого керівництва та підтримку більш прийнятного для Вашингтона політичного переходу. Водночас він наголошує, що США навряд чи хочуть самостійно керувати Кубою, оскільки країна перебуває у надзвичайно складному економічному стані.
На думку аналітика, найважливіше для Вашингтона — не перетворити Кубу на американську територію, а не допустити, щоб острів став базою для ворожої держави або небезпечної транснаціональної мережі. Саме тому Куба для США відрізняється від інших сусідів, зокрема Мексики. Вона є островом, який може перекривати морські шляхи й бути використаним як військовий плацдарм.
Фрідман проводить паралелі з іншими геополітичними прикладами: Британією та Ірландією, Китаєм і Тайванем. Великі держави завжди особливо чутливо ставляться до островів біля своїх берегів, якщо ті можуть впливати на безпеку морських шляхів або стати базою для противника.
У підсумку Фрідман вважає, що Трамп може обрати «тиху кампанію» проти Куби: без масштабного вторгнення, але з юридичним, економічним, розвідувальним і політичним тиском. Мета такої кампанії — послабити армію, підірвати стійкість режиму й створити умови, за яких зміни на острові відбудуться зсередини.
Водночас аналітик визнає, що передбачити дії Трампа складно. Ще кілька місяців тому він був би впевнений, що США не підуть на військовий сценарій. Тепер, на тлі загострення інших міжнародних криз, зокрема навколо Ірану, Фрідман обережніший у прогнозах.
