Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Китай став для Кремля ключовим економічним партнером і головним покупцем енергоносіїв. У 2024 році обсяг двосторонньої торгівлі досяг рекордних $245 млрд, що Москва подає як доказ “міцного стратегічного союзу, передають Патріоти України.
Втім за гучними цифрами ховається зовсім інша реальність — зростаюча залежність, яка дедалі болючіше б’є по російській економіці.
Зміст
Китай диктує умови
Найбільші втрати від нового формату співпраці вже відчувають:
- російський автопром;
- металургія;
- вугільна галузь.
Російські виробники поступово витісняються дешевшою китайською продукцією, тоді як власні підприємства зупиняються або працюють у збиток.
Нафта за безцінь
Окрема історія — енергоресурси. Китай купує російську нафту зі значними знижками, використовуючи слабку переговорну позицію Москви.
За оцінками аналітиків, за останні півтора року Пекін зекономив до $18 млрд лише на закупівлях російської нафти. Фактично Росія змушена продавати стратегічні ресурси дешевше ринку, аби просто зберегти експортні обсяги.
Сировинний придаток замість партнера
У нинішній моделі співпраці Росія дедалі більше виглядає типовим сировинним придатком:
- РФ експортує нафту, газ, вугілля та метали;
- Китай переробляє ресурси у готову продукцію;
- готові товари повертаються на російський ринок уже з вищою маржею.
Таким чином, основний прибуток залишається в Китаї, тоді як російська економіка втрачає виробничу та технологічну базу.
Інвестицій немає, технологій — теж
Попри очікування Кремля, китайські інвестиції й технології до Росії так і не прийшли. Навпаки:
- Пекін поступово згортає спільні проєкти;
- уникає довгострокових зобов’язань;
- діє максимально обережно, щоб не потрапити під вторинні санкції.
Це лише посилює сумніви щодо реальної глибини так званого «союзу без обмежень».
Попри рекордні торговельні показники, «дружба» з Китаєм дедалі більше нагадує економічну пастку для Росії. Пекін отримує дешеві ресурси й нові ринки збуту, тоді як Москва — втрату промисловості, інвестицій і економічного суверенітету.
Гучні заяви про стратегічне партнерство дедалі частіше розбиваються об суху реальність: у цьому союзі виграє лише один бік.
