Саміт НАТО в Анкарі, який відбудеться 7–8 липня, може стати одним із найважливіших для України за останній рік. Формально Альянс збереться, щоб оцінити виконання рішень попереднього саміту в Гаазі, обговорити оборонні витрати союзників, розвиток військової промисловості та подальшу підтримку Києва. Але для України головне питання звучить значно конкретніше: чи зможуть партнери допомогти вибити з рук Володимира Путіна його найнебезпечніший козир — масовані удари балістикою по містах, енергетиці та цивільній інфраструктурі.
На офіційній сторінці саміту НАТО прямо зазначено, що серед ключових тем будуть збільшення оборонних інвестицій, нарощування промислового виробництва та продовження підтримки України. У НАТО наголошують, що завдання Альянсу — перетворити попередні політичні обіцянки на конкретні результати.
Для Києва ці “конкретні результати” передусім означають ракети до систем Patriot, нові засоби протиповітряної оборони, внески в механізм PURL та розвиток спільного виробництва зброї. Посол США при НАТО Метью Віттакер уже заявив, що на саміті очікуються “суттєві оголошення” для України, зокрема щодо програми PURL, через яку союзники купують американське озброєння для української армії.
PURL став одним із ключових інструментів підтримки України, особливо після того, як США змінили формат власної участі у військовій допомозі. Вашингтон фактично залишає за собою роль виробника та постачальника найважливішого озброєння, а європейські союзники й Канада беруть на себе фінансування закупівель. Саме через цей механізм Україна може отримувати критично необхідні ракети-перехоплювачі, боєприпаси та інші системи, які неможливо швидко замінити європейськими аналогами.
Одним із найбільш очікуваних пунктів саміту є питання фінансових гарантій для України. За даними низки європейських медіа, у проєкті декларації саміту обговорюється зобов’язання союзників надати Україні 70 млрд євро військової підтримки. Частина джерел писала навіть про можливість аналогічної суми на наступний рік, тобто загалом до 140 млрд євро до кінця 2027-го.
Водночас консенсус щодо довгострокового формулювання поки не гарантований. За даними Frankfurter Allgemeine Zeitung, союзники погодилися щодо допомоги на 2026 рік, але частина країн, зокрема Італія, не підтримує автоматичне закріплення 70 млрд євро на 2027-й. Тобто остаточний текст декларації ще може змінитися, а дипломатична боротьба триває до останніх днів перед самітом.
Для України важливо не лише отримати політичне формулювання, а й закріпити зобов’язання так, щоб обіцяна допомога справді надійшла. Саме це має стати головною цінністю можливої декларації: не просто чергова фраза про “непохитну підтримку”, а фінансовий і військово-промисловий план на найближчі півтора року.
Другий ключовий блок — антибалістична оборона. Після останніх російських атак по Києву стало очевидно, що Кремль дедалі активніше робить ставку саме на балістичні ракети. Їх складно перехоплювати, вони долітають до цілі за лічені хвилини, а наслідки влучань по житлових будинках та енергетичних об’єктах є катастрофічними. Саме тому Україна наполягає не просто на “посиленні ППО”, а на конкретному критичному мінімумі перехоплювачів і систем, які дозволять витримати регулярні масовані атаки взимку.
У цьому контексті Київ просуває одразу кілька напрямів: негайні внески партнерів у PURL, передання наявних систем і ракет із запасів союзників, а також ліцензії на виробництво систем Patriot або їхніх компонентів в Україні. Окремо обговорюється прискорення створення європейської антибалістичної програми. Це вже не питання далекої перспективи, а пряма відповідь на російську тактику терору.
Третя велика тема саміту — новий розподіл фінансового тягаря всередині НАТО. Reuters пише, що зустріч в Анкарі відбуватиметься на тлі спроб союзників зняти напругу у відносинах із Дональдом Трампом, який наполягає, щоб Європа брала на себе значно більшу частину витрат на власну безпеку.
Після торішнього саміту в Гаазі країни Альянсу взяли курс на збільшення оборонних витрат до 5% ВВП до 2035 року. Для адміністрації Трампа це стало важливим політичним результатом: європейці мають менше покладатися на американську “парасольку” і більше інвестувати у власні армії, заводи, боєприпаси, ППО та нові технології. Саміт в Анкарі має показати, чи перетворюються ці обіцянки на реальні контракти й виробничі лінії.
Reuters окремо зазначає, що одним із головних викликів для НАТО є саме перетворення більших бюджетів на реальні військові можливості. Гроші самі по собі не зупиняють ракети: потрібні заводи, серійне виробництво, логістика, довгострокові замовлення та політична воля.
Саме тут Україна може бути не лише отримувачем допомоги, а й важливим партнером. Українська оборонна промисловість за роки повномасштабної війни навчилася швидко тестувати, змінювати та масштабувати рішення — від FPV-дронів до морських безпілотників і наземних роботизованих комплексів. Для НАТО, яке десятиліттями працювало у повільніших бюрократичних циклах, український досвід став практичним уроком сучасної війни.
Паралельно з політичною частиною саміту в Анкарі має відбутися форум оборонної індустрії. Для Києва це можливість показати, що інтеграція України з оборонними ринками НАТО вже відбувається, навіть якщо політичне членство в Альянсі поки залишається заблокованим. Спільні підприємства, локалізація виробництва, ліцензії, закупівлі дронів і роботизованих систем можуть стати реальним мостом між Україною та НАТО.
Ще один адресат анкарського саміту — Москва. Росія продовжує робити ставку на виснаження України та Заходу, сподіваючись, що час працює на Кремль. Саме тому союзники намагаються сформувати протилежний сигнал: підтримка Києва не зникає, фінансування переходить у багаторічний формат, а Європа й Канада готові брати на себе більше відповідальності навіть за умов зміни американської політики.
Турецький президент Реджеп Тайїп Ердоган перед самітом заявив, що Альянс має наголосити на єдності та стійкості. Для Анкари ця зустріч також важлива як майданчик для демонстрації власної ролі в європейській безпеці, оборонній промисловості та дипломатії навколо війни в Україні.
Отже, для України саміт НАТО в Анкарі може принести кілька практичних результатів: нові внески в PURL, політичне закріплення багатомільярдної військової підтримки, сигнали щодо антибалістичної оборони, оборонні контракти та нові формати спільного виробництва. Але головний тест — чи будуть ці рішення швидкими. Бо для Києва важлива не лише сила формулювань у декларації, а кількість ракет, які встигнуть стати на захист українського неба до наступних масованих ударів РФ.
